Перші сполохи перед грозою. Нотатки конференційні

Володимир Коробов, експерт

Проблема консолідації сил існує по обидва боки української політичної барикади. Як поєднати у майбутній виборчій кампанії В.Ющенка „коня и трепетную лань” – прагматичних нових українців (без лапок) і націоналістичних романтиків, які заважають одне одному в регіонах?

Потихеньку розкручується маховик президентських виборів. Активісти виборчих кампаній на Півдні відчули серйозність намірів однієї із найсильніших київських команд. Маловідома за межами Печерських пагорбів Агенція Соціального Проектування з Києва  швидко підготувала й енергійно провела 4 липня у Херсоні семінар з теми „ Стратегія консолідації громадських та політичних сил в Україні”. Семінар проведено за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні та Інституту відкритого суспільства (Будапешт). У семінарі взяли участь відомі політики, народні депутати України: виважений і мудрий Іван Васюник, надзвичайно здібний і талановитий Сергій Соболєв, прямий, але справедливий Микола Катеринчук, директор з досліджень Агенції – іронічний Василь Юрчишин, деякі інші політологи, соціологи, аналітики, громадські діячі із столиці і регіонів. Так трапилося, що в семінарі взяли участь делегації прихильників „Нашої України” і Віктора Ющенка із Херсонської, Миколаївської, Одеської, Запорізької областей. („Он шел на Одессу, а вышел к Херсону…»). Під час семінару розглядалися нові завдання демократичних сил у контексті змін в управлінні суспільно-політичним процесом, особливості державної регіональної політики у вирішенні гострих соціальних питань регіону, проблеми забезпечення прозорості та демократичності політичного процесу, шляхи протидії негативному впливу застосування адміністративного ресурсу та маніпулятивних технологій.

На семінарі спонтанно, непередбачено розгорнулася дискусія з мовного питання. Аудиторія швидко поляризувалася, розділилася на дві групи: замшілих фундаменталістів-націоналістів, які вбачають у наступних виборах і у фігурі В.Ющенка свій останній шанс на здійснення сумнозвісного і програшного проекту української етнократії і прагматиків європейського ґатунку, котрі підтримують В.Ющенка як сучасного прагматичного лідера, який реалізує новітню українську мрію про розбудову в Україні сучасного європейського суспільства, про краще життя для українців на рівні стандартів розвинутих країн Західної Європи і Північної Америки.

 Організатори, мабуть, не врахували особливості аудиторії, запрошені представляли дуже різні за рівнем освіти, професійним досвідом і своїм переважним виборчим амплуа верстви і прошарки. Здається, що поняття цільової аудиторії було з якихось причин втрачено і тому дискусія, що виникла, була діалогом сліпих і глухих, начитаних і неписьменних, „польових бійців агітаційних битв”, „акул пера” і рафінованих університетських теоретиків. Вийшло за кращими „ніцшеанськими” рецептами української політтехнології: зробили семінар „для всіх і ні для кого”.

 Але семінар, попри усі свої негаразди, ще раз зримо і „регіонально” проявив дуже суттєву проблему для В.Ющенка на майбутніх виборах. Складність завдання „Нашої України” в тому, щоб забезпечити В.Ющенку на майбутніх виборах президента України голоси не лише виборців Заходу, але й Сходу і Півдня, не лише україномовних українців, але й російськомовних українців, не лише прибічників націоналістичної ідеології, але й прибічників інших ідеологій, зокрема, глобалістської - ліберальної і комуністичної, які мають вплив в Україні. В.Ющенку треба стати „своїм” кандидатом для людей полярних переконань.

На семінарі агітатори з „глибинки” вимагали чіткості і визначеності програмних положень В.Ющенка, не розуміючи, що саме приємна невизначеність – єдино можлива програма для В.Ющенка. Як тільки він визначиться із своєю програмою, відразу почнеться сварка, як на херсонському семінарі. Таке воно, виборче життя. Такі правила гри.

Прихильники „європейської”, або „компромісної” версії іміджу В.Ющенка для Півдня, який за своїм політичним менталітетом за останній період значно випереджає інші регіони, на семінарі виявилися розумнішими, освіченішими від прихильників „примітивно-націоналістичної” версії цього образу. Врахуємо також „об’єктивне суддівство” головуючого Івана Васюника – і стане зрозумілим результат дискусій: „прагматики”-реформісти переконали революціонерів-„романтиків”.

На жаль, чи не єдиний аргумент, який звучав для більшості опонентів переконливо, це необхідність тимчасово зняти націоналістичні, етнократичні лозунги із суто тактичних міркувань. Один із опонентів „жорстких націоналістів” так і сказав: не треба зараз піднімати питання, які роз’єднають електорат В.Ющенка, треба говорити про те, що нас об’єднує, про економічні негаразди і провали влади, про краще життя у майбутньому, а потім, після перемоги В.Ющенка у вас же буде набагато більше, ніж зараз, можливостей поширювати ваші націоналістичні і етнократичні погляди, стверджувати фундаменталістську національну ідею.

Треба віддати належне, серед присутніх знайшлася людина, яка нагадала про такі європейські цінності, як громадянські права і гідність людини, незалежно від її етнічного походження і рідної мови, якою вона розмовляє, про формування української політичної нації, до складу якої входять люди різних національностей і представники різних лінгво-етнічних груп. Зрештою, визнання європейських цінностей прав людини, прав українців (законних громадян України, а не нафантазованих на історичні мотиви запеклого ХХ ст.. „істинних арійців”) на нормальне, гідне, забезпечене (не злиденне, не жебрацьке, не сер вільне) життя - це не засіб для того, щоб якась конкретна чи міфологічна особа прийшла до влади (наприклад, В.Ющенко, або хтось інший), а навпаки, перемога на виборах В.Ющенка (чи когось іншого, якоїсь іншої політичної легенди) має бути лише засобом ствердження вказаних європейських цінностей.

Частина активу, на який спирається майбутній чи можливий кандидат у президенти В.Ющенко, безнадійно відстала від динамічного життя української політики, втратила не лише політичний розум, але й політичну гнучкість, хитромудрість і східну лукавість, навіть підступність, без яких в сучасній українській політиці (та й взагалі у пострадянській політиці) робити нема чого. Для них не існує постмодерністська мінливість політичних принципів і калейдоскопічність, мозаїчність програмних месиджів. Вони під впливом власного політичного анабіозу залишилися у ХХ сторіччі, з гаслами часів горбачовської перебудови. Ох, важко буде В.Ющенку на Півдні України з агітаторами із КУНу!

Політична школа „київських кініків” сформувала більш сучасне бачення передвиборної ситуації, прагматичний підхід до політики. Цей сучасний підхід пробиває собі дорогу через хащі невігластва. Один із київських інтелектуалів вперто говорив: „владоможці”. На що сусіда - дотепний і хитрий херсонець - сказав таку максиму: політики діляться на „владоможців” і „владонеможців”. Зрештою, всі збоченці.

Здавалося, емоції, як завжди, неможливо перемогти аргументами. Лише сильна емоція назустріч („вогнем на вогонь”) здатна була заспокоїти агітаторів. І вони отримали, те, чого хотіли.

– ВИБОРИ – ЦЕ ВІЙНА, - запально кинув у аудиторію гасло народний депутат, і в аудиторії схвально замурмотіли: - Серцем говорить. А народний депутат наполягав на своєму: - Робіть те, що треба, а не те, що хотілося б.

Інструкція щодо конкретного семінару трохи запізніла, проте вибори ще попереду.

Як завжди, лейтмотивом лунала наша українська тема – хто буде гетьманом, херсонським апостолом, посланником істини у Херсоні. Інтрига полягає в тому, щоб вчасно ніколи не відповідати на це сакраментальне питання. В аудиторії сиділо, як мінімум, 3 особи, які вважали себе апостолами і звисока поглядали на непосвячених. Як завжди, хтось жалібно скиглив про те, що треба вже зараз ділити посади і визначати нового „батька херсонської демократії”.

Як завжди, герої били себе в груди і запевняли, що „Наша Україна” (В.Ющенко) мала на Херсонщині 12% за результатами останніх парламентських виборів саме в результаті того, що вони фантастично-бездарно розтринькали виборні гроші. За даними соціологічного центру „Взаємодія” в червні 2003 року за кандидатуру В.Ющенка, як кандидата у президенти могли б проголосувати вже майже 18% виборців Херсонщини, але ж ніякий виборчий штаб В.Ющенка зараз не працює, а рейтинг В.Ющенка на Херсонщині зростає! Місцеві соціологи, аналітики, напевне, розберуться, в чому причини такого явища.

Здається, що В.Ющенко перемагає в деяких областях не тільки завдяки роботі горезвісних „штабів”, але іноді й всупереч їх роботі. Населення незадоволене своїм життям, протестний потенціал херсонського електорату збільшується, люди хочуть політичних змін. Цей швидкий потяг електорального протесту вже рушив із станції „Спокійне життя” до станції „Президентські вибори”, і необачливі і непроникливі пасажири намагаються вскочити у вагон „на ходу”, ризикуючи зламати собі шию.

Як завжди буває на семінарах, під вечір друзі-вороги по-сімейному браталися. І це добре.

Колись на подібній драматургії Ельдар Рязанов популярну комедію зробив, але зараз ми так наїлись голлівудського, що без крові, пострілів, трупів, підслуховування і компромату цікаво вже просто не виходить. Значиться, це лише перші сполохи.  

повернутися до розділу

повернутися до головної сторінки

Інтернет-видання “Політична Херсонщина”

Інформаційний проект

Херсонської обласної організації

Комітету виборців України

cvu_kherson@mail.ru